Юрій Ботнар, починаючи з 2014 року, часто був героєм топ-новин. Як очільник опозиційної партії ВО «Свобода» в області, як депутат обласної ради, а згодом і як заступник міського голови Черкас він ніколи не ліз за словом у кишеню і озвучував незручні для влади, непопулярні в суспільстві речі. Казав в очі губернатору Сергію Тулубу за часів Януковича, що він «донецький бандит», нинішньому – що його «ЗЕкоманда» складається із малограмотних випадкових людей, які на Черкащині довго не затримаються. А зайшовши разом з командою «Свободи» до Черкаської міської ради, почав боротись із непрозорою організацією громадського транспорту в місті, з комунальними «сміттєвими» аферами, з корупційними голосуваннями. За що мало не поплатився життям. На щастя, правоохоронцям вдалося відвернути його вбивство, однак від того Ботнар, як-то кажуть, став ще «злішим», пообіцявши говорити ще більше гіркої і часто вибухової правди про кримінально-економічний підспідок черкаського політично-управлінського життя.
Про все це, а також про своє політичне майбутнє “свободівець” розповів в інтерв’ю виданню “Дзвін”, передає ЧЕСНО.
– Ви ніколи не уникали скандалів, часто ставите дуже гострі політичні питання, не шкодуєте красномовних епітетів, через що ваші опоненти у Черкасах закидають вам надмірну політичну емоційність і нетерпимість. І при цьому Ви обіймаєте посаду заступника міського голови Черкас. Такі дві іпостасі не входять в резонанс?
– Я ніколи не ставив собі за мету бути скандалістом і на цьому будувати політичну діяльність, хоч не таємниця, що така політична технологія є і дехто робить це своїм політичним кредо. Моя позиція – говорити правду і діяти в інтересах громади. Бо що таке націоналізм – це дієва любов до нації, тобто любити свій народ і відповідно діяти задля його блага. Це не я творив скандали, до речі. Це так подавали опоненти наші дії, а інколи, просто вигадували їх. Ми, тобто я і наша команда, звикли до того, що з нами борються брудними методами. Всі ситуації, про які писали ЗМІ, роздуті, штучні. Моїй персоні приділяють, як на мене, надмірну увагу, часто гіперболізують мою роль у тих чи інших ситуаціях. По кожному питанню, з якого критикували мене, можна було б критикувати будь-кого з міськради. Щодо посад свободівців, наприклад, або призначення моєї дружини, оскільки до її кар’єрного зростання я не маю жодного відношення, бо й познайомився з нею, коли вона вже працювала в міській раді. Та і не я призначаю на посади людей. Однак, я сприяв і буду сприяти, щоб, наприклад, мої побратими і посестри могли брати на себе відповідальність за життя міста. Бо ми, починаючи з 2009 по 2017 рік критикували владу, говорили, як не можна робити, і як би ми робили. І коли ми у 2018 році взяли частину відповідальності в місті на себе, стали членами виконкому, то логічно, що мали в міську раду завести людей, які будуть виконувати нашу програму, з якою ми перемогли на виборах. До слова, це проблема, – бо політики забувають про свої програми на наступний день після виборів. Однак ми її виконуємо. Ми ж то пропонували не особистостей, а саме програми.
– А чому така увага саме до вас?
– Через чітку позицію, не інтегрованість в наявну політично-корупційну систему і через те, що ми завадили певним силам, які нині опонують місту, повернутись до влади і до бюджетного «коритця». Не таємниця, що деякі впливові групи, пов’язані із деякими фракціями в Черкаській міській раді, були переконані, що у липні 2018 року ми «зіллємося» і повернемо їм владу, яку вони втратили в лютому. Вони щиро вірили, що ми просто гріємо їм місця. А коли вони зрозуміли, що у нас є позиція і ми будемо на ній наполягати, – щиро образились, що і стало причиною потужної інформаційної кампанії проти нас.
– Ми помітили, що навколо «свободівської» роботи в міськраді справді забагато було негативу у ЗМІ, з часом почало здаватись, що Вам навіть найкорисніші для громади речі треба вирішувати з «боєм». Чому так? Адже за два роки робити «Свободи» у місті було багато чого зробленоі позитивного.
– Річ у тім, що інколи опонентами виступають навіть «дружні» фракції. Реально, як би це не дивно звучало, весь цей час найлегше працювалось нам із міським головою Анатолієм Бондаренком. Були певні робочі моменти, однак він принаймні готовий до сприйняття стратегій щодо розвитку громади. У місті не існує стратегії взагалі, лише поодинокі депутати здатні голосувати за рішення на майбутнє. По-перше, надзвичайно різношерсна компанія депутатів працювала в цій каденції. По-друге, в більшості в депутатів було завдання працювати виключно на свої округи, без жодного комплексного бачення розвитку міста загалом. А у фракції «Свобода» був інакший підхід: ми працювали на всю громаду. Саме тому свободівці курують напрямки освіти, бо це для всіх черкасців, спорт, ми його розвиваємо, бо він потрібен всім. Єдина фракція «Свободи» запропонувала, в якому стратегічному напрямку має розвиватись місто: «Черкаси – це спортивна столиця». І ми вдячні міському голові, що він підтримав цю ідею, чи не єдиний поза командою «Свободи», до речі. І ми разом з ним реально втілюємо цю ідею. І це взагалі єдина концепція позиціювання Черкас, яка є зараз. Ми не розмінювались на підрядників, тендери і «відкатики». На відміну від багатьох інших депутатів і чиновників, що прийшли у міську раду «напакуватись». Деякі депутати і чиновники перетворили свої мандати і посади на приватні підприємства по заробітку грошей. Попри те, що в міській раді працівникам платять пристойні зарплати.
– З огляду на сказане вами, чи можете назвати проекти, втілити які вам так і не вдалося?
– Я мрію про проект ремонту набережної. Міський голова також про це говорить, і я тішусь, що він підтримав цей ініційований нами проект. Сподіваюсь, він залишиться міським головою і ми разом таки реалізуємо задумане. Хочу зазначити, що є два розуміння набережної: власне набережна, і інше узбережжя Дніпра. Щодо «офіційної» набережної, то виявилося, що ще у 2008 році міський голова Одарич і його міськрада половину цієї території здали в оренду на 49 років «для роботи дебаркадеру з благоустроєм прилеглої території». А в підсумку вже зроблено проект на ще два ресторани, які більше нагадують дві бетонні будки. І черкасці мають дивитись не на Дніпро, а на ці будки. І це проблема, яку доведеться вирішувати. З іншого боку треба сказати, що берег Дніпра в Черкасах – це як правило, землі, що належать сільським громадам Червоної Слободи, Благодатного, Геронимівки тощо. Умовно кажучи, сільська рада якогось населеного пункту може виділити землі над Дніпром у Черкасах якомусь громадянину і той зможе цілком законно в нас тут щоб побудувати, і місто не зможе вплинути ні на що. З часом я розповім про деякі черкаські проекти, при чому до них Халай і екс-нардеп Петренко, хто кого за руку в міськраду водив і що з того вийшло. Бо в політиці я ненавиджу подвійні стандарти, намагаюсь хорошій людині тиснути руку, а про негідників казати, що вони негідники.
– А що Вам вдалось зреалізувати за період роботи? Розкажіть про проекти, якими Ви найбільше пишаєтесь?
– Якщо говорити про суто мої емоції – то це розвиток спорту, від придбання інвентарю до капітальних ремонтів. Я тішусь, що у нас безвідкатно, а тому і з’явився льодовий комплекс «Слайс» на Центральному стадіоні. У 2016 році ці підрядники вже приїжджали, але їм «намалювали» захмарну цифру, і вони поїхали. У 2018 році повернулись і все ж зробили свою роботу. Повне відновлення спорткомплексу «Сокіл», який нещодавно передали в міську власність. Ми вперше з часів будівництва оновили фасад, ігрову залу, залу боксу. Попри всі перешкоди все ж таки відремонтували та ввели в експлуатацію Черкаський гімнастичний комплекс. Як до дітища ставлюсь до оглядового майданчика у Сосновому бору. Я вдячний керівництву «Дирекції парків» Володимиру Стойку, Андрію Кучі і скульптору Роману Турецькому за підтримку й втілення цієї ідеї. Ідея оновлення цього майданчика була моя, а кошти вдалося виділити з обласного бюджету. Це чи не єдиний в місті проект, на які вдалося спрямувати обласні кошти. Ми також встановили й нове освітлення в Сосновому бору. До речі, в цьому парку взагалі практично не залишилось неосвітлених алей, і ми там встановили ще й системи відеоспостереження, щоб цей парк став найбезпечнішим. І як не критикували нас за той оглядовий майданчик, говорячи, що він не стильний, що він розпадеться, але на сьогодні в кожного другого черкасця є фото на ньому. Люди хочуть там фотографуватись, бо це справді гарно. Ми послідовно розвивали парки з 2016 року, і ми вдячні всім платникам податків за те, що вони поповнювали бюджет міста, за рахунок чого все це стало можливим. І коли викладають в соцмережах фото з черкаських пляжів із підписом «черкаські Гаваї», – то я пишаюсь. У нас справді дуже гарні чисті пляжі з хорошою інфраструктурою та безкоштовними добротними лежаками. Я нещодавно був в Одесі, бо здобуваю там третю вищу освіту в Одеському регіональному інституті державного управління при Президентові України, то був вражений, наскільки брудне море вони мають.
– Пригадаємо резонансну історію з Вашим замовним вбивством. Як просувається розслідування, у Вас є якась інформація про фігурантів справи, окрім тієї, що з’являється в пресі? Чи не боїтесь Ви, що справу вбивства спробують все ж таки спустити на гальмах?
– Боротьба проти мене зокрема і щодо нашої команди в цілому велася жорстко і одразу в кількох напрямках. В політичній площині голова ОДА Роман Боднар намагається позбавити мене мандата депутата Черкаської обласної ради. І це при тому, що є рішення суду, яке визнало такі дії перешкоджанням депутатській роботі. А в міськраді є проект рішення про звільнення мене з посади заступника міського голови, і ще один подібний на основі петиції, яку зареєстрували опоненти і самі ж проголосували за неї, бо 250 голосів для 300-тисячного міста – це дуже мало для петиції. Якщо відволіктись, то треба в Черкасах удосконалити механізм петицій, щоб вони насправді відображали думку громади, а не її тисячної частини. В інформаційній площині велась боротьба, ми про неї вже говорили. А от депутат Максим Шадловський і Олексій Романов вдалися до фізичної боротьби. Озвучуючи ці прізвища, я маю на увазі ті угрупування, які за ними стоять. Чому я називаю ще й Романова? Бо Шадловський жодного разу мені не телефонував, і навіть на зустріч з ними 23 червня, після якої мене мали вбити, мене запрошував не Шадловський, а Романов. У той же час я, як потерпілий, не маю жодного доступу до кримінального провадження! Я навіть довідку не можу взяти у слідчого про те, що я був відсутній на роботі два дні, бо брав участь у слідчих діях. Мені так і не надали текст ухвали суду про звільнення під заставу Шадловського. Я не бачив жодного аркуша із кримінального провадження!
– А як поводяться ваші політичні опоненти, вони відмовились від задуму прибрати Вас із політичної арени Черкас та області? Чи не очікуєте ви нових замахів? Чи вони перевели «війну» в іншу площину?
– Зухвало поводяться. Бо за ними два кримінальні угруповання, юристи, і, в очевидь, за ними суд. А ще в мене складається враження, що за ними ще й прокуратура. Бо суму застави у 630 тисяч 600 гривень запропонувала саме прокуратура, а за дивним збігом обставин у Шадловського і Романова на двох задекларованих коштів 638 тисяч. Тобто ти можеш заплатити 630 тисяч і бути вільним, планувати далі вбивства!
– Це схоже на «офіційну» ціну за вбивство…
– Саме так і є! Я надзвичайно незадоволений роботою слідства, тим, що прокуратура не подала апеляцію на рішення суду про заставу, не задоволений роботою суду, що відпускає замовників вбивства на волю. Хоч, звісно, я дякую оперативникам СБУ за те, що вони врятували мені життя. У той же час я зробив достатньо кроків і здійснив достатньо заходів для того, щоб максимально убезпечити мене і мою родину від нападів та викрадень. Будь-який напад на мене тепер матиме гідний опір. До речі, я і до цього вів такий спосіб життя, що мене було складно викрасти, бо перебував у публічних місцях, не сам, ніколи не вживав алкоголь, а відповідно не ходив по «питейних» закладах. П’яну людину ж дуже легко викрасти. Я, до речі, не вживаю алкоголь більше 10 років, відколи працював помічником комбайнера. А найбільше мене дратують в цій ситуації коментарі того ж Романова, Бордунос про якусь мою «психічну неврівноваженість». Ви хочете про психічну неврівноваженість поговорити? То давайте поговоримо про Максима Шадловського, який замовив вбивство і розчленування людини! Замовлення, я переконаний, – було від інших людей, тих «прудіних» і «мєліних», які, як я вже заявляв, разом з Бордунос у міській раді «кришували» бізнес «Нової якості». А от спосіб, у який мали це зробити, думаю, був ініціативою саме Шадловського. Хоча я досі не розумію, що саме його так зачепило, чому він на це пішов.
– Чим ближче до виборів, тим більше всякого «компромату» та чорного піару потрапляє у ЗМІ. Скандал із нібито вашою екс-дружиною, замовлення пікантних товарів в інтернет-магазинах на ваше ім’я, що було зовсім нещодавно. До речі, такі брудні витвори «піарпрому» в Черкасах вже стали новим виборчим трендом, адже застосовують їх не лише проти Вас. Про що це свідчить і як реагувати на подібне «падіння» рівня політичної дискусії?
– У нас рівень політичної культури відповідає рівню жартів «95 кварталу». Вони задавали тон для політиків, а ті опускались до цих «модних» тенденцій задля популярності. Це ж не сьогодні виникло. Згадайте рівень дискусії, наприклад, того ж Ляшка. Це ж прикольно, весело. От ми сьогодні і маємо такий чорний піар, де критикують, або навіть, я б сказав, висміюють політиків не за якісь хибні політичні рішення, якісь корупційні дії, а за подробиці їхнього особистого життя, часто повністю вигадані. І хто це робить? А ті, хто ще навіть не депутати. Вони настільки хочуть до цього «коритця», що готові навіть на такі речі. Вони ще не депутати, а вже брудніші за найбруднішу шахту ліфта. Але найважливіше – коли громада, виборці не захочуть мати такий рівень політичної дискусії, захочуть мати більш культурну і цивілізовану політику, професійніших і освіченіших політиків – ситуація зміниться. Та зараз суспільство, на жаль, хоче саме цього, що ми зараз маємо, бо у нас Президент – комік, який свого часу грав на піаніно без рук і зі спущеними штанами. Я колись балотувався на президента технікуму, написав програму, знав, як її втілити. А моя опонентка, одногрупниця, сказала лише одне на дебатах: «Що зможу, те зроблю». І її обрали. Тому я не знаю, кого наступним Президентом оберуть – можливо, якусь вівцю. Чи стільця. І це ще Черкаси за рівнем політичної культури поки що вищі, ніж загальноукраїнський рівень. Бо я переконаний, що Президент у нас навіть не знав, що він не керує міськими головами і міськими громадами. Мені, до речі, щодня приходять з облдержадміністрації папери, що вони отримують з міністерств і просто пересилають нам «до виконання», хоч ми їм не підпорядковані. Тому я виготовив печатку «серед адресатів немає структурних підрозділів Черкаської міської ради», бо втомився це постійно писати вручну. Ніхто не хоче вникати, заглиблюватись у проблеми, щоб вирішити їх кардинально. А виборці навзаєм не хочуть вникати в справжні мотиви політиків. Все побудовано на хайпі. І це, я б сказав, вже державна проблема.
– А Ви збираєтесь повторно балотуватись, в яку раду, від якого округу?
– Я гадаю, що вже незабаром всі побачать наші виборчі списки, які у «Свободі» завжди були відкритими. Думаю, що наголос треба робити на тих людях, які ще не були депутатами, на молодих людях, які мають достатньо сил, професіоналізму і енергії продовжувати нашу роботу із розвитку Черкас та ламання цієї політично-корупційної системи, яка нині існує. Однак варто нагадати, що суттєво зросла застава для реєстрації списку. Скажімо, до обласної ради потрібно більше 200 тисяч гривень. Тож «Свобода» буде шукати можливості балотуватись скрізь, але відповідно до наших організаційно-матеріальних можливостей. У зв’язку із новою адміністративно-територіальною реформою насправді зараз взагалі складно орієнтуватись. Наприклад, є Звенигородська районна рада, в яку входять Лисянка, Городище, Звенигородка, Тальне, Катеринопіль, Шпола і Корсунь. І на величезній території люди балотуються в одну раду, повноваження якої не зрозумілі. Я до трибуни обласної чи будь-якої іншої ради можу потрапити і не будучи депутатом. Форматів донести свою думку є багато і без депутатського мандата.Тому зараз міркую над форматами своєї подальшої суспільно-політичної діяльності.
– Ваш батько, Андрій Ботнар, також досить неоднозначна і відома фігура в черкаському політикумі, з якою пов’язано чимало гучних ситуацій. Чомусь прийнято вважати, що він з вами завжди погоджує власні публічні дії. Чи так це, чи завжди ваші погляди на різні ситуації та рішення збігаються?
– Мій батько в Черкасах відомий тим, що він мій батько і має прізвище Ботнар. А ще що він нестриманий у висловах і діях. Він не тільки не погоджує зі мною свої коментарі, вони на 90% суперечать моїй позиції. Він вже не мій однопартієць, бо не пройшов перереєстрацію у «Свободі», своїми висловами він часто зумовлював спотворення моєї позиції в інформаційному просторі. Я часто його просив узагалі нічого не поширювати і не коментувати. Але йому 57 років, він прожив життя і переконати його інколи складно. Утім, це мій батько, я його люблю, і відмовлятись від нього не буду, бо він у мене один. Та наголошу ще раз, що ототожнювати його дії і слова з моєю позицією чи, тим більше, з позицією ВО «Свобода» не слід.
– Про Ботнара – лідера політичної сили і про Ботнара – заступника мера ми багато читаємо, а чим займається Ботнар – звичайний містянин? Як зазвичай проходить вільний від роботи час, чим захоплюєтесь?
– Я 11 років у «Свободі», тобто займаюсь активною політичною діяльністю. До цього був два роки у стані прихильника. А ще до цього рік шукав якісь близькі собі націоналістичні рухи. Тому я не дуже пам’ятаю вже, який же з себе Ботнар-неполітик. Зараз намагаюсь для себе саме це з’ясувати, бо не пам’ятаю його. Але знаю, яким він хотів би бути: їздити на риболовлю, займатись спортом, розвивати спорт, читати книги, подорожувати. А ще викривати негідників і говорити правду, бо це можна робити і не будучи політиком. Я зараз вчуся по-новому розуміти життя, бо після 15 липня – дня, коли мене мали вбити, коли я «помер» і «воскрес» – глянув на все з іншого боку. Не хочу, щоб це звучало пафосно, але (для тих інсценувальних фото, – ред.) я в яму лягав однією людиною, а виліз з неї – зовсім іншою. Це був психологічний перелом. В цей день я побачив, хто, що писав, зрозумів нутро кожного. Це, до речі, єдина перевага в цій ситуації. Та я все одно люблю людей і бажаю усім добра, здоров’я і щастя. А от негідникам я псуватиму життя.
