Нове дослідження Хорхе Пеньяррубіа з Единбурзького університету, Велика Британія припускає, що навколо Сонячної системи, а якщо бути точніше, то на її околицях обертаються 10 млн міжзоряних об’єктів. Й іноді вони потрапляють у простір ближчий до Сонця. Тобто знаменитий міжзоряний об’єкт Оумуамуа і не менш відома міжзоряна комета 2I/Борисова є чимось незвичайним.
Про це пише Inverse, передає ChesnoNews.
Хорхе Пеньяррубіа створив комп’ютерну модель для того, щоб показати, як гравітація Сонця і гравітація нашої галактики впливають на міжзоряні об’єкти, що наближаються до Сонячної системи. Оскільки такий міжзоряний камінь, як Оумуамуа, обертається довкола центру нашої галактики, він проходить близько до нашої зіркової системи. Гравітація Чумацького Шляху уповільнює рух такого об’єкта, щоб гравітація Сонця могла притягнути його на деякий час.
За словами Пеньяррубіа, подібні об’єкти наближаються до Сонця лише ненадовго, щоб потім набрати ще більшу швидкість і полетіти в міжзоряний простір. Подібний принцип гравітаційного маневру використовують і земні космічні апарати, щоб досягти планет у зовнішній Сонячній системі.
За словами Пеньяррубіа, оскільки Сонце постійно захоплює нові міжзоряні об’єкти і викидає їх назад у далекий космос, навколо нашої зіркової системи утворюється гало з величезної кількості таких космічних каменів. Учений вважає, що такі об’єкти можуть становити значну частину Хмари Оорта, гіпотетичної хмари з крижаних об’єктів, що оточують найдальші околиці нашої Сонячної системи.
Проте важко точно сказати, скільки міжзоряних об’єктів є частиною нашої Сонячної системи в будь-якій момент часу. Астрономи ще навіть точно не впевнені, скільки комет та інших об’єктів знаходиться в хмарі Оорта, не кажучи вже про те, скільки з цих об’єктів є прибульцями з інших систем. Але модель Пеньяррубія показує, що їх має бути приблизно 10 мільйонів. Учений навіть припускає, що кілька сотень з них можуть обертатися так само близько до Сонця, як і Нептун.
Ще в 2017 році вчені виявили у нашій Сонячній системі довгий вузький космічний камінь, який отримав назву Оумуамуа, і за оцінками його довжина становила від 100 до 1 000 метрів. Тоді вчені з’ясували, що цей камінь прибув з іншої зіркової системи.
За словами Пеньяррубіа, існування цих об’єктів нагадує нам, що наша Сонячна система не знаходиться в герметичній бульбашці, яка ізольована від решти галактики. В той же час, нашу зіркову систему оточує, хоч і не герметична, але гігантська космічна бульбашка.
Якщо Пеньяррубіа має рацію щодо великої кількості міжзоряних об’єктів на краю Сонячної системи, то вчені мають шанс їх вивчити і зрозуміти, як формувалися і розвивалися інші зіркові системи. Але проблема полягає в тому, що їх ще потрібно виявити.
Але знайти ці об’єкти буде непросто. Модель Пеньяррубіа показує, що більшість із них знаходяться надто далеко, щоб їх можна було побачити навіть за допомогою найсучасніших телескопів. Навіть космічний телескоп Вебб не може показати, що знаходиться в більшій частині хмари Оорта через те, що ці об’єкти маленькі, холодні та відбивають занадто мало світла. Водночас, як вважає вчений, нові телескопи це зможуть зробити.
“Можливо ці міжзоряні об’єкти, які знаходяться навколо Сонячної системи, мають той же хімічний склад, що й відомі нам об’єкти навколо Сонця”, — говорить Пеньяррубіа.
