“Геологічний чарівник” Вільям Бакленд — один із найнеординарніших вчених в історії. Він вивчав гірські породи, мінерали та скам’янілості, але у вільний час насолоджувався авантюрними гастрономічними дослідженнями, ефективно прокладаючи собі шлях через тваринний світ.
Вільям Бакленд написав першу повну розповідь про викопного динозавра, якого назвав мегалозавром. Однак починав він із дослідження основ мінералогії та геології. І все для того, щоб стати викладачем Оксфордського університету у Великобританії. Там же він став відомий завдяки своєму гострому розуму та особливому підходу до читання лекцій, пише IFLScience.
А проте ставилися до нього неоднозначно. Одні відзначали його чарівність, інші ж були не в захваті.
Одного разу Чарльз Дарвін написав про нього: “Бакленд, який, хоч і був дуже веселим та доброзичливим, здався мені вульгарною і майже неввічливою людиною. Його більше підбурювала жага до слави, через яку він іноді поводився як блазень, а не любов до науки”.
Ера динозаврів
Бакленд зробив неймовірні ключові відкриття у багатьох галузях науки та минулого загалом. За доведення того факту, що раніше печера Кіркдейл була доісторичним лігвом гієн, його нагородили медаллю Коплі.
Окрім цього, він знайшов останки мегалозавра зі сланцевого кар’єру в Стоунсфілді, графство Оксфордшир, а потім описав їх.
Дослідник розумів, що тримає у руках щось неймовірне. А тому зупинився на назві, яка означає “велика ящірка”. Тільки через кілька років інший вчений, а саме сер Річард Оуен, англійський зоолог та палеонтолог, лицар-командор ордена Лазні, придумав термін “динозавр”, обравши мегалозавра першим представником нового класу.
Смакував пригодами
Не один лиш Вільям, однак вся його сім’я розділяла з ним досить своєрідні апетити та смаки, зокрема коли доходило до експериментів з їжею. Гостям пропонували пообідати неймовірними та неординарними стравами: від страуса до гієни, алігатора, мишей і черепах, — поки вони гостювали у Баклендів. Один із запрошених якось сказав, що “не любить крокодилів на сніданок”.
Однак на тваринах вчений не збирався зупинятися.
Король Франції на обід
У Франції раніше існувала певна традиція — бальзамувати органи померлих королев ті королів та поміщати їх у неймовірно багато прикрашені реліквії. Так само ж і зробили із серцем короля Людовика XIV. Однак прихід революції вніс свої корективи — артефакти розібрали на частини, а органи продали.
Згідно з інформацією Лондонського геологічного товариства, велике серце короля Людовика стало привабливою перспективою для багатьох тогочасних ексцентричних постатей. Наприклад, художник-пейзажист Александра По, який і раніше використовував людські останки для створення насичених кольорів, досить сильно зацікавився лотом. А проте, що сталося далі, достеменно невідомо.
За однією теорією, По повертає серце до королівського двору. Інша ж стверджує, що воно потрапило до церкви Валь-де-Грас у Парижі. Однак найдивовижніша розповідає, як серце стало вечерею для архієпископа Йоркського та кулінарного авантюриста Вільяма Бакленда.
Професор Джим Кеннеді, директор Музею природничої історії Оксфордського університету розповідає: “Бакленд нібито зауважив, що для нього гіршими за кротів стали лише фізалії (португальські кораблики). Кажуть, що йому навіть показували скриньку, де було серце французького монарха. Стверджуючи, що він їв багато чого, але ніколи не пробував серце короля, він нібито саме так і зробив”.
